я —“ј“» “–ј¬ќё
ѕодекуди цей св≥т буваЇ таким гидотним, таким жорстоким ≥ несправедливим, що зм≥нити його можна, лише вигадавши новийЕ “ож, д≥вчинка бере кв≥ти, робить ≥з них л¤льки ≥ творить св≥й св≥т Ц ≥деальний ≥ вишуканий.
ѕогодьтес¤: л¤лька з кв≥тки Ц це зовс≥м не те, що њњ пластмасова, порцел¤нова або паперова колЇжанка. ¬она д≥йсно жива, хоча в≥к њњ короткий Ц в≥д народженн¤ до смерт≥ всього дек≥лька годин. ƒо того ж, кв≥ти Ц ¤к люди: н≥жн≥, величав≥, горд≥, см≥шн≥, серйозн≥, прив≥тн≥, ≥нтравертн≥Е ќт т≥льки жорстокими й злими кв≥ти не бувають.
«важивши на вс≥ ц≥ флористичн≥ особливост≥, —оф≥¤ јндрухович ретельно добираЇ ц≥ тенд≥тн≥ рослини, й майструЇ л¤льки, УвисаджуЇФ, чи точн≥ше УвиписуЇФ њх у своњ пов≥ст≥ УЋ≥то ћ≥лениФ. ≤деальний св≥т, породжений авторською у¤вою, напрочуд легкий ≥ справжн≥й, бо ж тро¤нда ( асандра) Ц завжди прекрасна, маргаритка («емислава) Ц невимушена, а от ≥риси та нарциси (÷ецил≥¤ та Ќарк≥с) цв≥туть одночасно, проте не вживаютьс¤ в одн≥й клумб≥. ≤ це вам будь-¤ка дитина п≥дтвердить.
√армон≥¤ й св≥тло, що пронизуЇ текст, скрадаЇ умовност≥. ≤ тому непом≥тною Ї межа, де в≥дходить гра, поступаючись натом≥сть речам посутн≥шим. Ѕо ж насправд≥ символ≥чний п≥дтекст значно глибинн≥ший, н≥ж може видатис¤ на перший погл¤д. јдже не випадково житт¤ в пов≥ст≥ триваЇ, доки кв≥тнуть тро¤нди, ≥ вс≥ героњ њх щоденноЕ споживають. —аме тро¤нда Ї символом житт¤ чистого й духовного, ≥ власне й ћ≥лена вмираЇ, уколовшись тро¤ндою, щоб народитис¤ травою. ƒо того ж тут виразно напрошуютьс¤ алюз≥њ ≥ з јпулеЇвим У«олотим осломФ, де герой повертаЇ людську подобу, скуштувавши св¤щенноњ тро¤нди, ≥ з м≥стикою розенкрейцер≥в, ≥ з казками ќскара ¬айльда, ≥ з Ућаленьким принцемФ ≈кзюпер≥. ј от Ќарк≥с-нарцис символ≥зуЇ самозаглибленн¤, а не самозакохан≥сть, в≥дтак у пов≥ст≥ зринають суто сковородин≥вськ≥ ≥нтенц≥њ. ќтже, маЇмо сталу, ще в≥д час≥в бароко, традиц≥ю: таке соб≥ У
imitatio operisФ (насл≥дуванн¤ джерел).¬арто зазначити, що, на противагу кв≥там, образ птахи ¬анди довол≥ нат¤гнутий, штучний. ¬очевидь, в≥н потребуЇ б≥льшоњ конкретики. ѕрим≥ром, можна в≥дправити њњ кудись до јвстрал≥њ, чи краще до ≤нд≥њ, детально перепов≥вши особливост≥ перельоту (≥ н≥ слова про тамтешн≥х екзотичних птах≥в ≥ рослин!).
ƒо того ж, на жаль, авторц≥ не завжди вдаЇтьс¤ витримати за¤влену наприпочатку легк≥сть та прозор≥сть викладу. “ак, зовс≥м недоречно зринають у текст≥ ¤к≥сь УстрашилкиФ (розпов≥дь пан≥Е “рупноњ!) та детективн≥ кол≥з≥њ з≥ зникненн¤м подорожн≥х (тут знову пригадуЇтьс¤ Ућосков≥адаФ, але ¤ таки не п≥ддамс¤ ц≥й елементарн≥й спокус≥). ¬они банал≥зують сюжет, внасл≥док чого затираЇтьс¤ в≥дчутт¤ от≥Їњ дит¤чоњ безпосередност≥ та нањвност≥, ¤ке, власне,
й вир≥зн¤Ї пов≥сть —оф≥њ јндрухович ≥з-пом≥ж ≥нших Усмолоскип≥вськихФ Ушедебр≥вФ к≥лькох останн≥х рок≥в.ќднак наприк≥нц≥ пов≥ст≥ тональн≥сть вир≥внюЇтьс¤, опов≥дь входить у звичне дл¤ авторки р≥чище. ¬≥дтак маЇмо тут чудову знах≥дку (чи не найкращу) Ц ориг≥нальне потрактуванн¤ сюжету про У¤блуко спокусиФ, Ц ≥ ц≥лком передбачуваний ф≥нал: ћ≥лена стаЇ тим, ким вважала себе все житт¤ Ц травою.
ќтже, —оф≥¤ јндрухович, не претендуючи на Уілобальн≥сть ≥ всеохопн≥стьФ та не зловживаючи модними псевдо≥нтелектуальними УнаворотамиФ, просто намагаЇтьс¤ створити св≥й св≥т, що виростаЇ дит¤чоњ фантаз≥њ. Ќапевно тому УЋ≥то ћ≥лениФ справл¤Ї враженн¤ св≥жост≥ й легкост≥.
атерина Ѕќ–»—≈Ќ ќ