AD FONTES
јЅќ “–≈“™ ¬≤ƒ –»““я јЌ“»„Ќќ—“».Ући любимо мудр≥сть, ¤ка проста й красу, ¤ка не зман≥жуЇФ, Ц говорили давн≥ елл≥ни. ¬≥дтак, саме атнична культура стала вз≥рцем гармон≥њ та досконалости. ≤ ¤к не хитало на хвил¤х часу корабель ≥з назвою ™вропа, у ¤кийсь момент неодм≥нно, наче јлександр≥йський ма¤к, спалахував вогник античного ≥деалу, спонукаючи до самозаглибленн¤ та самовдосконаленн¤.
¬оскресити цей ≥деал на наших теренах спробувало дрогобицьке видавництво У олоФ, започаткувавши сер≥ю УЅ≥бл≥отека античноњ л≥тературиФ. ƒебютною книжкою стало виданн¤ Ујнтичний романФ, котре вм≥стило п≥д одн≥Їю обкладинкою Уƒафн≥са ≥ ’лоюФ Ћонга (переклд ≥з давньогрецькоњ ¬≥тал≥¤ ћаслюка) та У’ере¤ ≥ алл≥роюФ ’ар≥тона (переклад …осипа об≥ва та ёр≥¤ ÷имбалюка).
“ак склалос¤, що давньогрецька л≥тература найперше асоц≥юЇтьс¤ ≥з вишуканою поез≥Їю та драматург≥Їю класичноњ доби. Ќатом≥сть епоха п≥зньоњ античности Ї менш знаною. ’оча в т≥ часи л≥тература не занепала, а продовжувала розвиватис¤. Ќав≥ть б≥льше Ц п≥д ту пору у н≥й постали нов≥ жанри. ‘ормуванн¤ прози можна в≥дстежити на приклад≥ роману
У’ерей ≥ алл≥ро¤Ф. ÷ей текст ≥ще р¤сно помережений поетичними цитатами з У≤л≥адиФ та Уќд≥ссењФ. ¬≥дтак, prosimetrum засв≥дчуЇ процес поступового усв≥домленн¤ давн≥ми греками того, що л≥тература може писатис¤ прозою, адже до того в них ≥снувала ч≥тка ірадац≥¤: поез≥¤ Ц мова мистецтва, проза Ц судочинства, д≥ловодства, ≥стор≥ограф≥њ. « огл¤ду на сказане, можемо припустити, що автор не випадково вводить до тексту р¤дки з У≤л≥адиФ та Уќд≥ссењФ, адже поез≥¤ √омера слугувала за вз≥р дл¤ вс≥Їњ античноњ л≥тератури. ¬очевидь цей факт теж мусив Уп≥дтверджувати правоФ прози творити л≥тературу.»нший роман, Уƒафн≥с ≥ ’ло¤Ф Ћонга, створено п≥зн≥ше. “ут уже не подибуЇмо поетичних вкраплень. Ќатом≥сть текст писаний ритм≥зованою прозою, так≥ Умежов≥ ¤вищаФ (Ѕ.“омашевський) Ї неминучими за умови вит≥снненн¤ поетичних жанр≥в прозовими й навпаки. “ож Уƒафн≥с ≥ ’ло¤Ф переконливо засв≥дчуЇ подальший розвиток л≥тературноњ прози.
¬арто зазначити, що обидва романи структурно в≥дображають принцип ¤сности, котрий јр≥стотель виокремлював ¤к один ≥з засадничих дл¤ л≥тератури. “рохи перегодом в≥зант≥йська (¤к, зрештою, вс¤ тогочасна) л≥тературна теор≥¤ теж вимагала ¤сности, одначе практика посутньо в≥дб≥гала в≥д окреслених норм. ¬≥дтак, ренесанс, повернувшись до античних ≥деал≥в, в≥дродив ≥ ар≥стотел≥вську концепц≥ю л≥тератури, визнавши њњ вз≥рцевою.
“ак, цю л≥тературу не можна читати посп≥хом: у громадському транспор≥ чи в об≥дню перерву. ѓй треба прид≥л¤ти
час, аби насолодитис¤ Ц кожниим звуком, кожним жестом, кожним грац≥озним порухом думки, доб≥рними метафорами.Ѕо ж т≥льки вслухайтесь: УЌа Ћесбос≥ взагал≥ виноградн≥ кущ≥ низьк≥ угору не ростуть ≥ не пнутьс¤ по деревах, а спускають донизу г≥лки ≥ вТютьс¤, наче плющ; нав≥ть дитина могла б д≥стати грона, ¤кби њњ руки не були звТ¤зан≥ пелюшками Ф, Ц так просто, ≥ водночас вишукано говорили автори п≥зньоњ античности. ѕереконатис¤ в цьому ми можемо завд¤ки майстерност≥ ¬≥тал≥¤ ћаслюка, чий переклад Уƒафн≥са ≥ ’лоњФ Ї першим опубл≥кованим в ”крањн≥, та …осипа об≥ва ≥ ёр≥¤ ÷имбалюка, старанн¤ми ¤ких маЇмо переклад У’ере¤ та алл≥роњФ. ≤ це т≥льки перша ласт≥вка. ” планах видавництва Ц публ≥кац≥¤ твор≥в атулла, ћарц≥ала,“ац≥та, ѕлавта й инших.
¬≥дтак, можемо говорити про УтретЇ в≥дкритт¤Ф ”крањною античного св≥ту. ¬перше це в≥дбулос¤ за час≥в бароко (варто згадати тогочасн≥ твори, пройн¤т≥ христи¤нським зм≥стом ≥ помережен≥ античною символ≥кою, й л≥тературну теор≥ю, що базувалас¤ на јр≥стотелев≥); вдруге Ц у двадц¤т≥-тридц¤т≥ роки минулого стол≥тт¤ (тод≥ кињвськ≥ неокласики висунули ≥дею Уad fontesФ, ћикола ’вильовий говорив про греко-римське св≥тов≥дчутт¤, й у назв≥ ¬јѕЋ≤“≈, ¤к стрижневе виокремлював слово Уакадем≥¤Ф). “ож, ¤к бачимо, кожне Унаверненн¤Ф до античности давало потужний поштовх до розвитку украњнськоњ культури. Ѕудемо спод≥ватис¤, що ц¤ Удобра традиц≥¤Ф залишитьс¤ непорушною.
атерина Ѕорисенко