КАТАСТРОФІЗМ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

 

(Ольга Харлан. «Дискурс катастрофізму в українській та польській прозі (1918-1939)». – Київ, 2008)

 

Апокаліптичні настрої, як правило, охоплюють людство, коли воно переживає сильні потрясіння. Так було за доби раннього середньовіччя, коли європейці, змучені численними війнами та жахливими епідеміями, що подекуди забирали мало не цілі міста, були охоплені очікуванням близького "кінця світу", а тогочасна література закликала до покаяння. Так було за барокової доби, коли активно почали розвиватися природничі науки й формуватися нові суспільні відносини, - тоді людство, чий звичний ритм життя було розхитано, знову охоплює апокаліптичний жах. І тоді мистецтво, шукаючи порятунку, знову звертається до Бога.

Прикметно, що такі настрої яскраво увиразнюються в українській та польській культурі тієї доби, адже перша мусила відстоювати своє право на самобутність, постаючи проти католицької експансії, а друга - стверджувати свої владні позиції. Як відомо, конфлікт відбувався не лише в інтелектуальній площині, а й на "марсовому полі", що спричинялося до з'яви "апокаліптичних візій" у писаннях Петра Скарги, Томи Млодзяновського, Івана Вишенського, Кирила Транквіліона Ставровецького та інших.

Подібні настрої опанували українську та польську літератури й у міжвоєнний період ХХ століття. Однак якщо в попередні часи питання вирішувалося через навернення до Бога, то "атеїстична" доба схиляла до пошуку нових шляхів його розв'язання. Власне цій проблемі й присвячено розвідку Ольги Харлан "Дискурс катастрофізму в українській та польській прозі (1918-1939)".

Саме навернення до літератури періоду між потрясіннями, якими виявилися для європейців дві світові війни, не випадкове. Адже ситуація, за якої з мапи зникла потужна Австро-Угорська імперія, натомість постали незалежні держави, трансформація Російської імперії в СРСР та передчуття нової загрози закономірно збурила в суспільстві хвилю скептичних настроїв, які знайшли відгомін у тогочасних авторів. Як зазначає дослідниця: "Наслідки Першої світової війни підтвердили неминучість змін у житті суспільства та їх здійснення. Для того часу характерні відчуття спустошення, краху ідеалів, втрати стабільности, звичних і не відновлюваних орієнтирів вічного, надійного, святого. На межі ХІХ-ХХ ст. у кризі опинилося людське життя, діяльність, майбутнє мільйонів, чиї долі формувалися в контексті канонів, що віками складалися й виправдали себе, та норм традиційного раціоналістичного світорозуміння й буття".

Пані Ольга аналізує обставини, в яких під ту пору опинилися Польща й Україна, акцентуючи увагу на тому, що перша здобула незалежність, а друга, пройшовши крізь горнило братовбивчої громадянської війни, лишилася "розірваною" між двома державами, що не могло не позначитися й на розвиткові літератури.

Однак у центрі дослідження передчуття невідворотної катастрофи, що охопить Старий Світ. Відтак філософським підложжям тогочасних писань шановна дослідниця вважає праці Ф. Ніцше, З. Фройда та екзистенціалістів (власне в річищі екзистенційної філософії авторка потрактовує творчість В. Підмогильного, Б. Шульца, В. Леонтовича). Тож саме ці ідеї, що панували в європейському мистецтві, дозволяють відстежувати українську й польську літератури в цьому контексті. Всевладний Хаос, розвиток техніки, що стає ворогом усього живого, абсурдність людського існування та смерть як достойний фінал життя - саме в цій площині перебувають естетичні пошуки тогочасних письменників (М. Івченка, І. Вільде, Ю. Віттліна, Я. Івашкевича, Ю. Липи, Г. Шкурупія, З. Налковської та ін.). Тож, катастрофізм, попри те, що не виокремився в напрям, оприявнився в різних літературних моделях.

Зазначмо, що в своїй монографії пані Ольга порівнює апокаліптичні настрої, притаманні бароковим писанням та літературі 20-30-х років минулого століття. Проводячи паралель між "Перлом многоцінним" та "Зерцалом богословія" Кирила Транквіліона Ставровецького та "Бараками, що за містом" і "Санаторійною зоною" Миколи Хвильового, авторка доходить висновку: "Якщо інфернальний текст письменника ХVІІ ст. відповідає поглядам барокової людини з її потребами, її смаком, її творчими тенденціями" (людини віруючої), містячи притаманне їй розуміння складности, неоднозначности буття, можливости його розщеплення на "цей" і "той" світ з усіма притаманними їм властивостями, то у представника "розстріляного відродження" він насамперед підкреслює трагічність доби з її жорстокістю та абсурдністю буття".

До беззаперечних здобутків студії належить й те, що дослідниця звертається до текстів, котрі є малодослідженими вітчизняною наукою (проза Г. Шкурупія, З. Налковської, С. Віткевича, В. Леонтовича), що дає змогу більш повно осягнути літературний процес окресленого періоду.

Тож монографія Ольги Харлан "Дискурс катастрофізму в українській та польській прозі (1918-1939)" не лише поглиблює наші уявлення про літератури міжвоєнної доби, а й осмислює вітчизняне письменство як невід'ємну частину європейської традиції.

 

Катерина БОРИСЕНКО