Природа дидактичної літератури та її суспільна необхідність виходять з передумови, що людина в житті – вічний учень, а обов’язок мудреця, покликаного Богом, – учити людей передавати слово правди, допомагати осягнути сенс життя. Тому вона набуває популярності за християнської доби й побутує не лише в поетичних, а й в інших жанрах (проповіді, апологи, мораліте, міраклі тощо).

Як відомо, праця Івана Максимовича є перекладом “Театру політичного” папського каноніка та професора богослов’я Амвросія Марліана, що містить низку морально-політичних настанов. Однак сам Іван Максимович не вказує на те, що його твір є перекладом, і не зазначає імені автора. О. Лаппо-Данилевський зауважує, що “Максимович і не хотів подати повний переклад… трактату: він змінив у тексті ориґіналу дещо “супротивне вірі”. Попри все, й у… перекладі, що вийшов під трохи зміненим заголовком, легко віднайти думки, просякнуті духом католицизму, про “істинну віру й благочестя”, про стосунки авторитету духовного й світського” [5, 87] .

Трактат Івана Максимовича побачив світ 1709 р. У цей складний для Української держави період чернігівський архиєпископ робить спробу подати образ ідеального правителя: “Началник бо доброд…тєлми украшєн, в позор вс…х подначалных прєдставлєн, всє тщаніє должєн повсєднєвно прилагати, общєє добро разширая, имущи в м…сто знамєнія природного природноє изображеніє, сосуд стклян, св…т в сєб… содєржащи, с приложєнным написанієм, равный вн…, и внутр

таков вн… обр…таюсь, инак нєсудиши.

носитє вы нє соб…, ины поядают

труд ваш на сн…дєніє нє вам соблюдают” [6, 10].

Відтак, мудрий державник, – стверджує Іван Максимович, – має піклуватися про добробут своїх громадян, не переймаючись власною вигодою. Тільки такий володар матиме постійну підтримку, запорукою якої є любов підлеглих: “Укр…плєнніє ст…ны, прєкр…пкые грады, нєприступныє валы, благонадєжны Началнику в защищєніє, но нєсовєршєнно многочастн… сицєвый изм…ною или мудростію хитростною необ…ждаємы, и прєдаємы в ину власть бывают, сердца же народов чєлов…чєским союзом любвє совокуплєнна отнюд нє разрушаются, страж нєприступна и нєпоб…дима, любов гражданска к Началнику, сє нєприступный град, защищєнія гражданска нєтрєбовати. Множає силн…йшая любов на воспріятіє жєлаємых, нєж страх на изобр…тєніє любви, н…сть лучшаго д…ла, яко любити. Любов утвєрждаєт царство, страх опровєргаєт; любов совокупляєт, страх вся раздрушаєт. Єдина любов, знємощна и нєкр…пка силным й нєпрєоборимым творит” [6, 37].

Принагідно зазначмо, що над темою влади письменники та філософи розмірковували ще з часів античності. Досить згадати твори Платона, Арістотеля, а перегодом Н. Макіавеллі, Т. Морра, Т. Кампанелли, Б. Грасіана. У східній християнській традиції над функціями влади розмірковували, зокрема, Іван Златоуст і Григорій Назіанзін, формуючи в такий спосіб основи православного розуміння ролі володаря. Ці ідеї з часом знайшли відображення в українській літературі. Та все ж Іван Максимович, звертаючись до теми володаря, обирає для перекладу твір папського каноніка (адже “Театр політичний” є сучаснішим, а відтак зрозумілішим), хоча й намагається якомога більше узгодити його з православною традицією: “Найпачє началн…йшіє Властєлины, да нє житія своєго бєзчиннаго злонравіи, подначалных своих поврєдят; ибо каковы градо- Началници, подобно им всє гражданскоє сожитєлство; сє жє пагубніє нє токмо злонравій врєдят самы себе, пачє изливают на вс…х своя бєззаконія… Началник бо на подобіе Солнца, вс…х на ся обращаєт очи, того ради благонравн… житєлствовати должєнствуєт, ибо вси гражданє нравы своя к нему обращают, и аки божєствєнны магнит к сєб…, подручных привлєкаєт” [6, 2 - 2 (зв.)].

Таким чином, правитель має стати взірцем доброчесності для підлеглих, бо ж цього віддавна вимагає Церква. Відтак, дотримання християнських норм є необхідною передумовою успішного володарювання, а турбота про дім Господній має стати одним з найголовніших завдань правителя: “Всяка Властєлина имієт быти дом молитвєнный, око прємудрости, разсмотрєніє истины, мужєства нєпокол…бима прєстол, правнаго воздєржанія, благогов…нства образ, любви сіяніє, источник благодати, учитєль согласію премудрых сєлєніє, сов…тов собраніє, труждающихся воздаяніє, нищих трапеза, незлобливых упованіє, нєповинных приб…жище, вс…х б…дных благонадєжноє защищєніє:

На пєрводвижимоє зв…зды равно тєкут

Тєчєт т…нь за т…лом, так вс… согласно рєкут” [6, 14].

Отже, “Театрон” віддзеркалює політичні погляди Івана Максимовича, які він намагається витлумачити якнайдокладніше. Задля цього письменник використовує у своєму творі й поганські міфи: “Н…когда Афини во Арєопагу сотвориша сов…т, коєму бы богу им…ли прєдати град в соблюдєніє. Поссидон, и Афына, тщится кіиж до правлєніє воспріяти, а Афинєй соизволиша сєму прєдати град, кто бы нарочитоє н…коє сотворил знамєніє. Поссидон во скор… изємши тризубно орудіє, возмутивши воду, извєдє два кон…, нєслыхано во правду знамєніє.

Афина же милости любитєлница, жєзлом лєгко коснуся зємли, и сє внєзаапу изыидє цв…тущеи масліны сучєц, или в…тв, знамєніє сіє нє вєсма, и нє з…ло удиви, нижайшаго чину людій…” [6, 36].

У цьому контексті варто розглядати й той факт, що в “Театроні” Івана Максимовича поряд з ориґінальними віршами досить часто віднаходимо переклади з античних авторів: “Фотіон Афинскій в…щаше, много лучшє на зємли почивати, упокоєнно сердце имущи, нєжє смущєнно на многоц…нном одр…; яко бо дрєва на высоких горах израстшія, молніям и бурным в…тром подлежат тако чєлов…ци на высочайшія вознєсєнны чести в…трами печалей сокрушаются. Прочт…тє Горація:

Без престанно высоко дрєво кол…блєтся,

В…тром, тяжц… высокіи столп низлагаєтся,

В нощи, во дни на всяк час з…лн… сокрушают.

Правєдно написати рєчєнноє н…когда. Пророку Єліссєю: с… житіє града благо; но воды злы и зємля нєплодна. Вн… баграница, скипєтр, прєстол. Сє благо житіє, но злы воды и нєплодна зємля, вся бо б…д прєисполнєнна, вєзд… воздыханіє і смєрти образ” [6, 83].

Такий прийом дає змогу також говорити про полівалентність тексту, в якому “слова відсилають нас зразу у двох напрямках; іґнорування будь-якого з них веде до нерозуміння тексту” [8, 58]. Наразі акцентується давня зацікавленість людства подібною темою й свідоме співвіднесення автором свого тексту з певною європейською літературною традицією. Цікавим є саме поєднання, здавалося б, несумісного, як-от цитати з поганського автора та біблійного пророка. Однак, маємо тут типовий бароковий прийом – концепт, що є яскравим втіленням основного барокового принципу – дивування читача й спонукання його до роздумів. Недарма-бо у вступі Іван Максимович зазначав:

Благодатноє имя, данно соб… носит

В Архієрєйском сану о вс…х Бога просит

Сядете на престол… с Агнцем нєбєсным” [6, 5 (зв.) (б. п.) (передмова)].

Наведений уривок містить у собі певну “грашку”. Власне кажучи, автор зашифровує у вірші власне ім’я й просить читача розгадати його, подаючи як підказку такі рядки: “Сто осмдєсят єдино число звол собрати, Благодатноє имя, данно соб… носит…”. Тут вислів “благодатноє имя” потрактовуємо як ІОАNN, користуючись сучасною системою позначення чисел: І – 10, О – 70, А – 1, N – 50, N – 50. Склавши їх разом, отримаємо число 181, на котре й указує поет.

Протягом усього твору автор виявляє себе вправним майстром концепту: “В прєвысоких бо д…лєх, в правлєніє и разсуждєніє прєдложєніях, нє удобно єсть вс…м благодарити… Нє удобная вєщ всєнародно имущу правлєніє; вс…х удоволствовати:

Кождо своих ищєт вс…х разно хотєніє [6, 86].

Завершуючи твір, Іван Максимович, зокрема, зауважує: “Вс…х жє божєствєнная благодать в долгоє врємя ц…лых, зравых благополучных да сохранит, да в златом прєбываніи торжествующє, от радост изобилной, удостоимся с всєю церквію восп…ти: вся благополучна им…єм.

Кто нєчтєт, прєзираєт, в…чнє погибаєт,

Милость с вышше пріймєтє, чин духовный чт…тє

Нужды их исполн…тє усєрдно любітє.

По смєрти в Неб… в…нєць на главу возложит.

Чтущих молю твор…тє о мн… молєніє.

Типографска в книз… сєй счислят падєнія

Нєл…т многа узриши здє, погр…шєнія.

Множає погр…шит дв… имущи з…ницы,

Зазначмо, що до застосування концептів усе ж більше надаються жанри поетичні, адже “поезія – це вид мови, котрий прагне до надлишку порядку, відрізняється високим ступенем “поетичності” мови і висуває на перший план як найголовнішу цінність доцентрову спрямованість словесного повідомлення, котра в інших випадках відіграє лише роль противаги… Надмірна “зорганізованість” створює одночасно нову інформацію; повідомлення збагачується інформацією, предметом якої є воно само. Ця інформація, “надлишкова” в інших текстах, у поетичному повідомленні виступає наперед. Мабуть, щось подібне мав на думці П. Валері, коли – слідом за Малерболі – порівнював прозу з маршем, а поезію – з танцем. У марша є завдання, що полягає в досягненні зовнішньої мети; танок же є сукупністю дій, єдиний зміст яких – у демонстрації їх самих” [7, 263].

Поєднання поезії та прози в “Театроні” Івана Максимовича так само можна тлумачити як один із проявів концепту. Наприклад. чернігівський архієпископ пише таке: “О кто бы от Началных возмогл постояти? аще бы согр…шєнія их Вышныи казнію с Нєбєс изволил пос…щати; умилостивляєтся всємогущая сила єго, и єдиным воздыханієм умоляєма бываєт, а чєлов…к чолов…ка отвращаєтся?

Обачє в казанєх должных сам нє ослаб…ваи.

Отже, поетичні вкраплення в прозовий текст “Театрона” Івана Максимовича можна пов’язати з поширенням західних барокових літературних теорій, що в своїй основі мали вчення про концепт, котре пов’язувалося з інтелектуальним потенціалом автора. Саме вірші значно більше надавалися до експериментування, дозволяючи водночас сконцентрувати увагу реципієнта на найсуттєвішому.

1. Баранович Л. Читачу ласкавий, пильно зваж сі справи // Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. / Упоряд., прим. І вступ. Стаття В. І. Крекотня; Ред. Тому О. В. Мишанич. – К.: Наукова думка, 1987. – 608 с.

2. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної. – К.: Дух і літера, 2000. – 606 с.

5. Лаппо-Данилевский А. История русской общественной мысли и культуры XVII – XVIII вв. – М.: Наука, 1990. – 293 с.

8. Тодоров Ц. Поэтика // Структуразизм: “за” и “против”. – М., 1975. – С. 37 – 114.