К. БОРИСЕНКО

Наука про курйозні вірші - “carmina curioso” - була провідною у прикладній частині поетик. Тут наводилися зразки фігурних віршів, паліндромів або раків - “словних”, “літеральних”, “прекословних”; “загадок”, “ехо”, “лабіринтів” тощо. Пильна увага до такого роду віршів була викликана як західноєвропейською модою на поетичне штукарство, так і учбовими цілями. Важкі словесні вправи розвивали у школярів версифікаційну майстерність, кмітливість, винахідливість, дотепність.

Курйозні вірші польською і латинською мовами розглядалися в різних тогочасних поетиках. Скажімо, “Книга про поетичне мистецтво, написана /.../ Андрієм Старновецьким під наглядом М. Котозварського, року Божого 1637” містить декілька параграфів присвячених курйозним віршам: у підрозділі першому “Про різновиди епіграм” параграф І присвячено емблемі, параграф ІІ - символам, параграф V - відлунням, параграф VІ - анаграмам і т. ін. [Див. 4, 137-147]. У двох книгах, що вийшли 1676 р. з новгород-сіверської друкарні, - “Ksi ga Smierci” Лазаря Барановича та “Skarb pochwaly...” Іоаникія Ґалятовського курйозним віршам теж приділяється чимало уваги, Баранович, наприклад, подає численні польські алфавітні вірші, оформлені до того ж ще і графічно: текст їх поділено навпіл хрестом, утвореним латинськими літерами. Ці літери складають слово, пов’язане з біблійною історією:

Za drzewo po tym Adamowi było

А

//

//

//

М

У книзі Ґалятовського “Души людей умерлих” (Чернігів, 1687) теж зустрічаємо зразки емблематичної поезії. Наприклад, літери, що складають ім’я Ісус Христос, символізують певні предмети: “І” - стовп, “S” - 30 срібників, “И” - кліщі. Під літерами вміщено віршовий підпис:

СУХИС ОСТРИС

Сухис Ісусе Христе висхла кров южъ в тобі,

Понева(ж) положены(и) быле(с) мертвы(и) в гроб .

Острис ружїєм rды остры(м) єсте(с) стертии,

Тернеєм гвоздми живым вло(ч)нею по смерти [2, 432].

Упродовж ХІХ - ХХ ст. дослідники барокової літератури по-різному оцінювали курйозні вірші. Так, один із перших дослідників українського барокового письменства М. Сумцов зазначає, що захоплення віршуванням “переходит в манию, в сумасбродство” [7, 12] Д. Чижевський застерігає від категоричних висновків і пропонує пригадати історію та умови виникнення цих віршів:“Дотепна, легка, елегантна словесна грашка так само здібна притягати до себе увагу людини - змученої, стомленої усіма подіями часу... - як і зображення …актуальних проблем та ще з присиленням, з перебільшенням.” [12, 15].

Дійсно, людині пізніших часів дещо важко осягнути весь трагізм людини бароко, що опинилася на межі двох епох і болісно шукала свій шлях. Мабуть, курйозні вірші і намагаються відобразити ці нелегкі пошуки.

Скажімо, Іван Величковський так пояснював причини, що спонукали його готувати до видання книгу курйозних віршів “Млеко от овцы пастеру належноє”. (1691): “Уважаючи я, иж многія народове, звлаща в науках обфитуючіє, много мают не тылко ораторских, але и поетицких, чудне, а мистерне, природным их языком от высоких разумов составленных трудолюбій, которыми и сами ся тішат, и потомков своих довціпы острят, я, яко истиный сын Малороссійской отчизні нашеи, болічи на то серцем, иж в Малой нашой Россіи до сих час таковых ні от кого тыпом выданых не оглядаю трудов, з грливости моєи ку милой отчизні, призівавши бога и божію матку и святых, умыслем, им зможность подлого довціпу моєго позволела, нікоторыє значнійшыє штуки поетицкіє руским языком выразити, не з якого языка на рускій оныє переводячи, але власною працею моєю ново на подобенство інородних // составляючи ...” [1, 70-71].

Григорій Грабович зазначає, що в “Передмові до чительника” у “Млеці”(1691) Іван Величковський дає визначення для своїх “поетицьких штучок” і, що найважливіше - формулює нову естетичну (та патріотичну) свідомість” [3, 472].

У доробку Івана Величковського, зокрема, у його збірці “Млеко”, віднаходимо майже всі різновиди курйозних віршів, але поет не тільки наводить їх численні зразки, а й супроводжує теоретичними коментарями. Автор дає визначення для кожної зі “штук поетіцкіх”. Так “ехо єст вірш в котором якобы нікоє ехо, то єст одзов, до кождого стихов конца дві силлябы , з оконечных же літер уформуванные, отзываються”, “Рак літеральный ест вірш, которого літеры, и вспак читаючися, той же текст выражают”, “многопремінительный єст вірш, который килка десят раз й перемінятися может, яко нижей обачеш. У римлян называється тот вірш Протеус”, тощо[1, 72,85].

Отже, “Млеко” є не лише збіркою віршів, а й своєрідним підручником для інших.[Див. 5, 129-130]. Іван Величковський прагне допомогти їм зрозуміти тонкощі науки віршування.

Підтримки собі поет шукає у Божої Матері, тому звертається до неї із проханням стати покровителькою його поезії. Зазначмо якщо перша збірка “Зегар” є лише нагадуванням про присутність Пречистої в кожній хвилині нашого існування, то друга “Млеко” - це спроба за допомогою мови знайти шляхи виходу зі складних ситуацій, і в цьому сприяє чистим душею Мати Божа. Багатозначність імені Пречистої (Іван Величковський подає 26 значень імені Марія) вказує на те, що до істини кожен повинен прийти сам.

Спробу віднайти цей шлях Іван Величковський робить у своєму абетковому вірші:

Аз Благ Всіх Глубіна

Дівая Єдина

Живот Зачах Званным

Ісуса Избранным,

Который Людей Мною

На обід Покою

Райска Собираєт,

Тунє оУщедряєт.

Умне Фенікс Христе,

Отче Царю Чисте,

Шествуй Щедротами,

Матерє Мольбами [1, 76].

Зауважмо, що цей тип віршів був поширений за часів бароко, адже літерам надавалося містичне значення. Абеткові вірші є в Лазаря Барановича, Іоаникія Ґалятовського, Івана Максимовича. Останній навіть створив збірку “Алфавіт...”, де в абетковій послідовності уславлюються імена святих, людей, що ведуть аскетичний спосіб життя.

Перша частина вірша Івана Величковського звернена до Богородиці, друга - до Ісуса Христа.

Різноманітні раки (літеральний, прекословний), які зустрічаємо у творчості Івана Величковського, є також характерною ознакою бароко. Раки посідали помітне місце в латиномовних курсах поетик ХVI – XVII cт. Зазначмо що рак - це втілена в в художній творчості ідея симетрії. Слово “симетрія” вживається в нашій мові принаймні в двох значеннях. З одного боку під симетричністю ми розуміємо урівноваженість, пропорцію, слово “симетрія” означає гармонійний вид узгодженості окремих частин цілого. Тут синонімами симетричності є гармонійність, досконалість. З іншого боку, термін “симетрія” вживається в більш строгому значенні і може бути визначений математично: симетричність просторових образів чи явищ означає їх інваріантність (незмінність)щодо різних перетворень симетрії. При цьому перетвореннями симетрії у просторі називаються такі:

а) симетричні (або дзеркальні) відбиття стосовно площин;

б) повороти навколо даних точок чи вісей;

в) паралельні переноси.

Висока точність, якої вимагає симетрія у такому розумінні, в літературі є рідкісним явищем. Дзеркальну симетрію правого і лівого, зустрічаємо лише в паліндромах. [Див. 8, 99-100].

Мене ради на радость богом міру данна

Анна во дар бо имя ми обрадованна,

Анна дар и мні сін мира данна,

Анна ми мати и та ми манна,

Анна пита мя я мати панна [1, 13].

Цей вірш містить у собі власне дзеркальне відображення. Отже, він має таємниче значення, адже дзеркало є входом до містичного світу задзеркалля, потрапити куди вдається лише небагатьом утаємниченим. Потяг до містики є однією з ознак бароко. З другого боку, вірш можна розглядати, як ствердження думки про єдину істину.

Крім наведеного вище раку літерального, в творчості Івана Величковського зустрічається ще рак словний - “вірш, которого не літеры, але слова вспак читаються”, - і рак прекословный - “вірш, которого слова, вспак читаючися противный текст выражают”.

Со мною жизнь не страх смерти,

Мною жити не умерти.

Богу потру жертву тучну не худую,

Многу не малую, благу не злую.

У цьому вірші автор застерігає нас від помилки, він показує, що праведне та грішне існують поруч і важливо не збитися з вірної дороги. Думка ця розвивається й у жартовному вірші, зміст якого змінюється в залежності від того, як його читаємо - вертикально чи горизонтально. Тут підкреслено порубіжне існування добра та зла, вічність цих категорій, автор знову спонукає читачів до проникнення в глибини речей, застерігає від помилки.

“Чвогранистий єст вірш, в котором так вздлуж, яко и вшир єден же текст выражається”. [1, 74].

Якщо замінити слова крапками, а потім ці крапки з’єднати послідовно, то утворена фігура буде квадрат, навіть декілька квадратів, а квадрат символізує “досконалість, незмінність, інтеграцію”.[9, 87].

Одним з найпопулярніших жанрів бароко є жанр лабіринту [11, 76]. Лабіринти створювали Іван Максимович, Симеон Полоцький та інші. “Лавиринти” Івана Величковського повністю відповідають законам жанру, вони сповнені містики, адже пройти лабіринтом і прийти до суті, до закодованого поняття може лише небагато з тих, хто наважився туди увійти. Іван Величковський прагне допомогти всім, хто шукає виходу з лабіринту, він подає нитку - пояснення, як пройти його заплутаними стежками.

Яскравим прикладом може бути “многопремінительный вірш, который килька десят раз й перемінятися может...” -

Яко ниву рясно плоды украшают,

Тако діву красно роды ублажают.

Ниву рясно плоды украшают яко,

Діву красно роды ублажают тако [1, 83].

У цьому вірші можна переставляти слова в будь-якому порядку, а головна думка залишатиметься незмінною, змінюватися будуть лише відтінки значення. Цим віршем автор прагне ствердити думку, що істина завжди одна, а слова здатні відобразити лише різні нюанси. Можливості слова зображує автор у “єдиногласному” вірші.

“Єдиногласний єст вірш, в котором

каждая силяба єдиною гласною літерою замыкається, именно сею:О:

слОвО плОтОнОснО

мнОгО плОдОнОснО.[1, 75].

Літера О - це коло. Коло не має початку і кінця, і можливості слова теж необмежені.

Підтвердженням цієї думки є також вірш “ехо”, з якого починається збірка “Млеко”. “Ехо” - це не просто повторення останнього складу попереднього рядка, це відповідь на запитання попереднього рядка.

Розпочинаючи збірку цим віршем, автор хотів пояснити, що в його книзі можна знайти відповіді на питання про причину людського нещастя та про шляхи подолання земних негараздів. Зазначмо, що його поради не є категоричними правилами, вони лише такі, що віддзеркалюють авторське бачення проблеми, адже можливості людського розуму обмежені. Автор прагне допомогти знайти шлях до істини. Не треба також забувати й те, що Іван Величковський був священиком і наставляти людей на шлях праведний було його обов’язком.

Однією з прикметних рис бароко є прагнення письменника до самоствердження, прагнення підкреслити своє авторство засобами самого вірша. Цей прийом використовували Варлаам Ясинський, ДмитроТуптало:

Ісус Єдиному премудРОму Богу

МалОумНий, воздАю о всіХ славу многу,

Давшому И сію Мні И сТо РІЙ спасенных[10, 328-329].

Спісать вторую Книгу, в честь Божественных

Іван Величковський досягає вершин майстерності, він двічі вміщує своє ім’я в трирядковий вірш

Ісуса Христа ВЕЛИЧаймо, яКО В весь єст

СладКІЙ знаймо

Із несОздАННа отца восіявый чисте

ВЕЛИЧаю з матКОю тя, ВсеСладКІЙ Христе [1,8].

У вірші “Автор до чительника” Іван Величковський вміщує своє прізвище та ім’я так, що прочитати їх можна у зворотному порядку, а сам вірш написаний у формі загадки:

НАстрОЙ навспак цинобру. Єсли угадаєш,

Горший Кто з СиХ? ВОлК? ЧИ ЛЕВ?

То мене познаєш [1, 86].

Підсумовуючи, зазначмо, що курйозні вірші Івана Величковського своєю формою відображають нелегкі шляхи осягнення істини барокової людини. Кожне слово, навіть кожна літера мають тут містичне підґрунтя. Через необмежені можливості слова автор намагається прийти до розуміння таємниць світобудови.