Ѕј–ќ ќ —ѕ–ј¬∆Ќ™ ≤ У–ќ«¬»Ќ≈Ќ≈Ф
“ворч≥сть Ўексп≥ра, ћольЇра, альдерона чи Ћопе де ¬еіа Ї добре знаною. ћи захоплюЇмос¤ вишуканим стилем, ц≥кавими образами, символ≥кою текст≥в. Ѕа б≥льше: людину, котра не знайома з цими св≥товими шедеврами, прийн¤то вважати елементарно неосв≥ченою. ќдначе ми чомусь звикли УвибачатиФ необ≥знан≥сть ≥з доробком бароково-вивершеного ƒмитра “уптала, першого украњнського поета-лавреата —тефана яворського чи блискучого пропов≥дника ≤вана Ћеванди.
ѕричин тому можна дошукуватис¤ ¤к у малодоступност≥ текст≥в (де¤к≥ з них востаннЇ видавалис¤ рок≥в 300 тому, а де¤к≥ чекають кращих час≥в дотепер, збер≥гаючись у рукописах), так ≥ в штучно створен≥й меж≥, котра под≥лила нашу л≥тературу на украњнську йЕ давню. ¬≥дтак, студ≥њ з царини мед≥Їв≥стики теж н≥би виконують Уподв≥йне навантаженн¤Ф: в≥дкривають terra incognita давн≥х текст≥в ≥ подають њх наукове осмисленн¤. ќтже, зТ¤ва таких розв≥док неодм≥нно стаЇ обТЇктом пильноњ уваги вс≥х зац≥кавлених украњнською старовиною.
≤з-пом≥ж книжок окресленоњ проблематики, що побачили св≥т нещодавно, найперше хочетьс¤ виокремити працю професора Ћеон≥да ”шкалова У√ригор≥й —коворода: сем≥нар≥йФ (’арк≥в: ћайдан, 2004), що даЇ змогу ¤к полегшити виб≥р теми науковоњ розв≥дки (в≥д реферату до монограф≥њ), так ≥ зор≥Їнтуватис¤ у Умор≥Ф науковоњ л≥тератури, присв¤ченоњ —ковород≥. як зазначаЇ шановний упор¤дник: УЌаш пос≥бник стане в пригод≥ не т≥льки студентам украњнських ун≥верситет≥в та ≥нших навчальних заклад≥в, але й профес≥йним науковц¤м з р≥зних д≥л¤нок гуман≥стики (ф≥лолог≥њ, ф≥лософ≥њ, педагог≥ки, мистецтвознавства, богосл≥вТ¤ тощо), зрештою, ус≥м, кого ц≥кавить творч≥сть √ригор≥¤ —ковороди. ’от≥лос¤ б спод≥ватис¤, що сем≥нар≥й бодай трохи прислужитьс¤ справ≥ пожвавленн¤, а головне Ц поглибленн¤ сковородинських студ≥й в ”крањн≥Ф.
«азначмо, що, на жаль, сем≥нар≥њ не часто можна подибати на книжкових полиц¤х Ц певно тому, що цей л≥тературознавчий жанр вимагаЇ доск≥пливоњ прац≥, до ¤коњ зазвичай залучаютьс¤ ц≥л≥ ун≥верситетськ≥ катедри. ¬≥дтак, уже вкотре, маЇмо змогу г≥дно поц≥нувати працю професора ”шкалова в царин≥ в≥тчизн¤ноњ мед≥Їв≥стики. •рунтовна студ≥¤ обс¤гом 876 стор≥нок Ї фундаментальним пос≥бником, що м≥стить ≥нформац≥ю з найр≥зноман≥тн≥ших питань, повТ¤заних ≥з житт¤м та творч≥стю —ковороди. ” 26 розд≥лах з≥брано б≥бл≥ограф≥чн≥ в≥домост≥, що акцентують увагу на св≥тогл¤дн≥й концепц≥њ мандр≥вного ф≥лософа та подають р≥зн≥ науков≥ п≥дходи до вивченн¤ доробку ц≥Їњ багатогранноњ особистост≥. “ож, ¤к бачимо, прац¤ професора ”шкалова не лише подаЇ комплексну картину сучасного стану сковород≥ани, а й накреслюЇ перспективу подальшого розвитку.
ƒо того ж, варто в≥дзначити й стильне оформленн¤ цього тому харк≥вською художницею ”л¤ною ћельниковою, котра вм≥Ї Ув≥дчутиФ атмосферу книжки (чи це зб≥рка дит¤чих в≥рш≥в чи поважне наукове досл≥дженн¤) й тонко передати њњ.
¬едучи мову про виданн¤ з царини мед≥Їв≥стики, не можна оминути монограф≥ю доктора ф≥лолог≥њ ёр≥¤ ѕелешенка У”крањнська л≥тература п≥знього середньов≥чч¤ (друга половина XIII Ц XV ст.): ƒжерела. —истема жанр≥в. ƒуховн≥ ≥нтенц≥њФ ( .: ѕ÷ У‘ол≥антФ, 2004).
—туд≥ю пана ѕелешенка присв¤чено чи не найменш досл≥дженому пер≥одов≥ нашоњ л≥тератури. ¬≥домо, що з того часу збереглас¤ невелика к≥льк≥сть л≥тературних памТ¤ток, а до того ж, нер≥дко складно встановити њх приналежн≥сть до тоњ чи ≥ншоњ нац≥ональноњ культури. як зазначаЇ сам автор: Уѕереважну б≥льш≥сть украњнських памТ¤ток п≥знього —ередньов≥чч¤ важко, а найчаст≥ше взагал≥ неможливо в≥др≥знити в≥д б≥лоруських: часто це т≥ ж сам≥ твори, що належать до л≥тературного репертуару обох народ≥в. ” р≥зних списках вони мають р≥зне мовне забарвленн¤. “ому б≥льш≥сть твор≥в цього пер≥оду входить до сп≥льноњ скарбниц≥ украњнського та б≥лоруського письменства. ƒе¤к≥ тогочасн≥ памТ¤тки належать ус≥м православним словТ¤нам, а окрем≥ Ц ще й румунамЕ “ак≥ книжники, ¤к —ерап≥он, ћитрополити ирило II, св. ѕетро (–атенський), анон≥мний автор У∆ит≥¤ ќлександра ЌевськогоФ, јрсен≥й “верський, належать ¤к украњнськ≥й, так ≥ рос≥йськ≥й л≥тератур≥Ф.
†¬≥дтак, вражаЇ масштаб роботи, адже науковцев≥ вдалос¤ фактично в≥дтворити ц≥л≥сну картину тогочасноњ украњнськоњ л≥тератури, визначити њњ жанрову систему, виокремити пров≥дн≥ мотиви, окреслити два пер≥оди розвитку (перший: XIII Ц середина XIV ст.; другий: середина XIV Ц к≥нець XV ст.). Ўановний досл≥дник, зТ¤совуючи природу тексту, досить часто послуговуЇтьс¤ юні≥вською методою, що дозвол¤Ї Унаблизитис¤ до розум≥нн¤ тогочасного колективного п≥дсв≥домого, а отже, й до в≥дносно обТЇктивноњ ≥нтерпретац≥њ вц≥л≥лих вербальних текст≥вФ. ƒо того ж, у студ≥њ р¤сно використано фольклорний матер≥ал, ≥ це дозвол¤Ї реконструйовувати певн≥ л≥тературн≥ ¤вища. ќднак пан ѕелешенко не обмежуЇтьс¤ рамц¤ми нац≥ональноњ (ба, нав≥ть загальнословТ¤нськоњ) культури, в≥н розгл¤даЇ украњнську л≥тературу в контекст≥ тогочасноњ Ївропейськоњ духовноњ традиц≥њ, в≥днаходить сп≥льн≥ риси та вказуЇ на джерела њх зТ¤ви. јнал≥зуючи покутницьк≥ мотиви знаних п≥д ту пору послань У≈п≥стол≥¤ небеснаФ та У—он Ѕогородиц≥Ф, базованих на апокриф≥чних текстах, автор вказуЇ на певн≥ архетипи, котр≥ дотепер ви¤вл¤ютьс¤ в духовн≥й культур≥ ”крањни. “акож у монограф≥њ докладно розгл¤даютьс¤ ¤вища ≥сихазму та богомильства в украњнськ≥й л≥тератур≥. «азначмо, що дотепер цей феномен не був обТЇктом пильних студ≥й.
ќтже, маЇмо поважну наукову розв≥дку, що спри¤Ї сприйн¤ттю украњнськоњ л≥тератури ¤к ц≥л≥сного процесу в р≥чищ≥ Ївропейськоњ духовноњ культури.
¬едучи мову про досл≥дженн¤ давнини, варто вказати на той факт, що студ≥њ ран≥ших час≥в також потребують систематизац≥њ та осмисленн¤ сучасною наукою. ÷≥кавою в цьому контекст≥ Ї робота професора ћиколи орпанюка У—лово ≥ дух ”крањни кн¤жоњ та ”крањни козацькоњ (ћихайло ћаксимович Ц досл≥дник давньоукрањнськоњ л≥тератури)Ф („еркаси: Ѕрама, 2004). ћонограф≥¤ пана орпанюка дозвол¤Ї поц≥нувати д≥¤льн≥сть ћаксимовича в царин≥ мед≥Їв≥стики. як вказуЇ досл≥дник: Фякщо проблеми ф≥лософського св≥тогл¤ду, ≥сторичних погл¤д≥в, л≥тературноњ критики, журнал≥стики, б≥олога-еволюц≥он≥ста, фольклориста, б≥льш-менш розроблен≥ в сучасн≥й науц≥, то проблема Ућихайло ћаксимович ≥ давнЇ украњнське письменствоФ вперше ірунтовно п≥дн¤та в нашому л≥тературознавств≥Е ѕропоноване досл≥дженн¤ Ї першою спробою синтетично охарактеризувати ћ. ћаксимовича ¤к основоположника нац≥ональноњ мед≥Їв≥стики, л≥тературознавства у перш≥й половин≥ XIX ст. Ф
√оловно увагу пана професора сконцентровано на досл≥дженн≥ ћаксимовичем У—лова про ≤гор≥в пох≥дФ Ц твору, що пос≥дав ч≥льне м≥сце у його студ≥¤х над писемною старовиною. ¬иход¤чи з цього, зазначимо, що в монограф≥њ анал≥зуЇтьс¤ не лише науковий п≥дх≥д до вивченн¤ У—ловаЕФ, а й прац¤ ћаксимовича над перекладом цього тексту украњнською та рос≥йською мовами. ƒо того ж, маЇмо низку ц≥кавих завваг щодо погл¤д≥в ћаксимовича на ≥стор≥ю книгодрукуванн¤ та його роль у систем≥ украњнськоњ бароковоњ культури з огл¤ду на те, що давн≥ друкар≥ були одночасно й л≥тераторами, й богословами, одним словом, людьми безпосередньо зац≥кавленими в поширенн≥ власних ≥дей засобом книжки.
” розв≥дц≥ ћиколи орпанюка анал≥зуЇтьс¤ також досл≥дженн¤ ћаксимовичем ≥сторичноњ белетристики та в≥ршуванн¤ бароковоњ доби, зокрема студ≥њ над творч≥стю його уславленого предка, знаного письменника та культурного д≥¤ча, наступника Ћазар¤ Ѕарановича на „ерн≥г≥вськ≥й катедр≥ ≤вана ћаксимовича, а також зТ¤совуЇтьс¤ питанн¤ щодо авторства де¤ких статей, у р≥зн≥ часи приписуваних ћихайлов≥ ћаксимовичу.
¬≥дтак, можемо говорити про ірунтовне досл≥дженн¤ л≥тературознавчоњ спадщини вченого XIX ст. з позиц≥й сучасноњ науки, що даЇ змогу не лише г≥дно поц≥нувати його доробок, а й в≥дстежити розвиток певних тенденц≥й у п≥дходах до вивченн¤ давнього письменства, накреслених ще ћихайлом ћаксимовичем.
” р≥чищ≥ розмови про досл≥дженн¤ бароковоњ л≥тератури варто спинитис¤ й на студ≥њ кандидата ф≥лолог≥њ ќльги Ќовик У≤ван Ћеванда: Ћ≥тературний портретФ ( .: «нанн¤ ”крањни, 2004), де п≥д б≥льше н≥ж скромною обкладинкою вм≥щено перше (!) комплексне досл≥дженн¤ житт¤ та творчост≥ блискучого пропов≥дника меж≥ XVII Ц XVIII ст., про попул¤рн≥сть ¤кого св≥дчать численн≥ джерела, зокрема йому в≥дведено ч≥льне м≥сце в пов≥ст≥ Ўевченка УЅлизнецыФ, котру в свою чергу називають Уенциклопед≥ЇюФ старожитньоњ ”крањни. ќднак пан≥ Ќовик вказуЇ на те, що Унаш≥ сучасники мають досить обмежену ≥нформац≥ю про ≤вана Ћеванду, оск≥льки останнЇ друковане виданн¤ його твор≥в (не рахуючи пер≥одики XIX стол≥тт¤) зТ¤вилос¤ ще 1821 рокуФ. як зазначаЇ досл≥дниц¤, Утворч≥сть цього пропов≥дника необх≥дно ≥нтерпретувати на тл≥ украњнського л≥тературного бароко. ¬ивченн¤ прозовоњ спадщини ≤вана Ћеванди даЇ можлив≥сть дл¤ б≥льш повноњ характеристики украњнськоњ бароковоњ л≥тературиЕФ
¬≥дтак, анал≥зуючи творч≥сть пропов≥дника, пан≥ ќльга ви¤вл¤Ї низку пров≥дних п≥д ту пору мотив≥в, що власне дозвол¤Ї говорити про певну стал≥сть бароковоњ традиц≥њ в украњнськ≥й л≥тератур≥, ¤ка протривала аж до початку XIX стол≥тт¤. ќднак основну увагу студ≥њ сфокусовано на досл≥дженн≥ риторичного ≥нструментар≥ю Ћеванди, базованому на тогочасн≥й теор≥њ красномовства. ѕан≥ Ќовик переконливо доводить, що риторична орган≥зац≥¤ прози давнього автора ц≥лком узгоджуЇтьс¤ з настановами, поданими ≤оаник≥Їм •ал¤товським у гом≥летиц≥ УЌаука албо —пособ зложен≥¤ казан≥¤Ф, Ц а це, у свою чергу, вказуЇ на потужне риторичне п≥дложж¤ л≥тератури украњнського бароко.
“акож варто вказати й на те, що науковцю вдаЇтьс¤ зТ¤сувати ц≥кав≥ подробиц≥ б≥ограф≥њ, пропов≥дника, ¤к то обставини вступу до иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ чи постанн¤ пр≥звища Ћеванда. «азначмо, що до студ≥њ введено фраіменти пропов≥дей ≤вана Ћеванди, тож ус≥ зац≥кавлен≥ можуть сам≥ зазнайомитис¤ з його неповторним стилем. ќтже, маЇмо наукову розв≥дку, здатну розв≥¤ти певний Уореол таЇмничост≥Ф (заввага пан≥ Ќовик) довкола одного з найц≥кав≥ших митц≥в минулого.
Ќаступн≥й книжц≥ з обкладинкою пощастило значно б≥льше, н≥ж попередн≥й, хоча до њњ зм≥сту особисто в мене виникаЇ низка питань. …детьс¤ про двотомник ¬алер≥¤ Ўевчука Ућуза –оксоланська: ”крањнська л≥тература XVI Ц XVIII стол≥тьФ ( .: Ћиб≥дь, 2004 Ц 2005). Ќайперше питанн¤ стосуЇтьс¤ терм≥нолог≥чного апарату, ¤ким послуговуЇтьс¤ досл≥дник. “ак, окреслюючи критер≥њ в≥дбору матер≥алу, пан Ўевчук ≥з-пом≥ж ≥ншого вказуЇ на Уестетичну незастар≥л≥сть твор≥вФ, зазначаючи: У’очу провести власний виб≥р естетичних вартостей давньоњ украњнськоњ л≥тературиФ. „и не доречн≥ше було би просто сказати, що при вибор≥ до анал≥зу того чи ≥ншого твору, досл≥дник покладаЇтьс¤ на особист≥ уподобанн¤, й не вдаватис¤ до таких, ¤к сказав би ƒмитро „ижевський, Ухимерних виверт≥в думкиФ. ÷е стосуЇтьс¤ й тези про те, що особливу увагу пан Ўевчук звертаЇ Уна т≥ памТ¤тки, в ¤ких може бути подв≥йне, тобто п≥дтекстове, читанн¤Ф. „ому п≥дтекстове читанн¤ конче означаЇ подв≥йне, а не, скаж≥мо, потр≥йне чи почв≥рне, дл¤ мене так ≥ лишилос¤ незрозум≥лим. ’оча точно знаю, що ц≥кав≥сть багатьох текст≥в пол¤гаЇ, з-пом≥ж ≥ншого, також у множинност≥ њх ≥нтерпретац≥й. «апропонована досл≥дником класиф≥кац≥¤ бароковоњ л≥тератури ¤к л≥тератури раннього, розвиненого та п≥знього бароко у другому пункт≥ викликаЇ щиру посм≥шку, адже актив≥зуЇ алюз≥њ на л≥тературу т. зв. Урозвиненого соц≥ал≥змуФ, в≥дтак постаЇ питанн¤ про доц≥льн≥сть под≥бноњ стратиф≥кац≥њ, де терм≥ном Урозвинене барокоФ просто зам≥нюЇтьс¤ звичний Ц золота доба украњнського бароко.
ƒо того ж, на нашу думку, некоректними видаютьс¤ закиди ¬. Ўевчука, на кшталт: Уможна пом≥тити, що коло памТ¤ток, анал≥зованих ученим (йдетьс¤ про ƒ. „ижевського Ц . Ѕ.), не набагато перевищило вм≥щен≥ у У’рестомат≥њ давньоњ украњнськоњ л≥тературиФ ќлександра Ѕ≥лецького, ¤кий зневажливо ставивс¤ до бароко, ≥ в цьому сенс≥ також сто¤в значно нижче ≤ ‘ранка, ¬. ѕеретца та ћ. ¬озн¤каФ. ѕод≥бними м≥ркуванн¤ми автор нањвно намагаЇтьс¤ применшити заслуги ƒ. „ижевського, котрий фактично заклав п≥двалини сучасноњ украњнськоњ мед≥Їв≥стики. “ак само незрозум≥лою залишаЇтьс¤ УпростороваФ (вище-нижче-посередин≥) ірадац≥¤ науковц≥в.
як м≥н≥мум дивною бачитьс¤ й деф≥н≥ц≥¤ УсиниФ, запропонована шановним досл≥дником щодо письменник≥в останнього дес¤тил≥тт¤ XVII ст. (≤. ¬еличковський, —. яворський, ƒ. “уптало), ≥ з уживанн¤м ¤коњ подекуди плутаЇтьс¤ нав≥ть в≥н сам. Ѕо ж подибуЇмо в текст≥ таке: У‘ормально проти надм≥рностей стилю поет≥в розвиненого бароко почав виступати “еофан ѕрокопович у своњй поетиц≥; нагадаймо, що народивс¤ в≥н 1681 р., отже, належав до Усин≥вФ представник≥в розвиненого бароко, а в≥домо, що сини здеб≥льшого стають заперечувальниками естетики батьк≥вФ. “о хто ж усе таки УсиниФ? ≤ чому, Ц ¤кщо д≥ти обовТ¤зково мус¤ть заперечувати естетику батьк≥в, ¤к твердить пан Ўевчук, Ц УсиниФ Ураннього барокоФ њњ почали розвивати, а УсиниФ Урозвиненого барокоФ н≥велювати? ’оча й останн¤ теза викликаЇ певн≥ сумн≥ви, бо що ж тод≥ робити з УсиномФ —ковородою, або УсиномФ Ћевандою (чи вони вже УвнукиФ)?
ѕроте можемо говорити про великий обс¤г матер≥алу, котрий застосовуЇтьс¤ ¬алер≥Їм Ўевчуком задл¤ попул¤ризац≥њ ренесансноњ та бароковоњ культури. ’оча, ¤к на мене, це значно краще вдаЇтьс¤ письменнику власне в його художн≥х творах.
¬≥дтак, проанал≥зувавши низку студ≥й з царини мед≥Їв≥стики, бачимо, що останн≥м часом маЇмо чимало ц≥кавих набутк≥в, здатних, ¤к заповнити певн≥ Уб≥л≥ пл¤миФ в ц≥й галуз≥, так ≥ задовольнити ц≥кав≥сть ус≥х залюблених в украњнську минувшину.