∆»“» ƒ”’ќћ, Ќ≈ ∆»“» ÷ј–—“¬ќћ

 

(Ѕорзенко ќ.≤. —ентиментальна Ђпров≥нц≥¤ї: Ќова украњнська л≥тература на етап≥ становленн¤. Ц ’арк≥в: ’арк≥вський нац≥ональний ун≥верситет ≥м. ¬.Ќ.  араз≥на, 2006. Ц 324 с.)

†

—вого часу ƒмитро „ижевський, говор¤чи про бароко, стверджував, що головна УпроблемаФ цього стилю пол¤гаЇ в тому, що кожен досл≥дник п≥дходить до його характеристики Уз ¤когось ≥ншого бокуФ. ¬≥дтак, дещо перефразувавши шановного ≥нтелектуал≥ста, можна зазначити, що УпроблемаФ украњнськоњ л≥тератури криЇтьс¤ в тому, що кожен досл≥дник бравс¤ до њњ анал≥зу Уз≥ свого куткаФ, причому за основу його (зв≥сно ж анал≥зу) найчаст≥ше правили не науков≥ концепц≥њ, а ≥деолог≥чн≥ вподобанн¤. “ож законом≥рно, що нин≥ в≥тчизн¤не л≥тературознавство, трохи Увтамувавши спрагуФ до заповненн¤ Уб≥лих пл¤мФ, звернулос¤ до постатей, що перебували б≥л¤ виток≥в нового украњнського письменства.

—аме ц≥й проблематиц≥ присв¤чено монограф≥ю харк≥вського досл≥дника ќлександра Ѕорзенка У—ентиментальна Упров≥нц≥¤Ф(Ќова украњнська л≥тература на етап≥ становленн¤)Ф (’арк≥в, 2006), у ¤к≥й ч≥льними постат¤ми Ї ≤ван  отл¤ревський, ѕетро √улак-јртемовський, √ригор≥й  в≥тка-ќсновТ¤ненко, творч≥сть ¤ких в≥дсл≥дковуЇтьс¤ в р≥чищ≥ нац≥ональноњ ментальности. “а чи не найголовн≥шим персонажем Ї ота Усентиментальна пров≥нц≥¤Ф, кр≥зь призму ¤коњ й в≥дчитуЇ автор л≥тературну традиц≥ю першоњ третини ’≤’ стол≥тт¤. ѕричому увага акцентуЇтьс¤ на орган≥чному поЇднанн≥ цих двох пон¤ть дл¤ характеристики украњнц¤ позаминулого стол≥тт¤, ¤кий, утративши нац≥ональну автоном≥ю, опинивс¤ на марі≥несах великодержавницьких процес≥в, але зм≥г створити своЇр≥дну духовну опозиц≥ю, не дозволивши ≥мперським асим≥л¤ц≥йним процесам зруйнувати його автентичний св≥т. —аме цю обставину виокремлюЇ шановний науковець ¤к одну з визначальних не лише дл¤ формуванн¤м новоњ л≥тератури, а й дл¤ модерноњ украњнськоњ нац≥њ.

Ќ≥, терм≥н Упров≥нц≥¤Ф не вживаЇтьс¤ в негативному значенн≥ Ц ним послуговуютьс¤ дл¤ констатац≥њ факту, по¤снюючи специф≥ку письменства полтаво-харк≥вського пер≥оду. ≤ не лише письменства, Ц чимало уваги прид≥лено власне читачев≥, котрий за окреслених обставин в≥д≥гравав посутню роль. як зазначаЇ пан Ѕорзенко Управом≥рно говорити не лише про УсентиментальногоФ письменника (опов≥дача), а й такого ж УсентиментальногоФ читача-пров≥нц≥ала, причому нер≥дко ц≥ рол≥ наст≥льки упод≥бнювались, що могли погоджуватис¤ в одн≥й особ≥ Ц недарма досл≥дники вивели деф≥н≥ц≥ю Учитача, що вз¤вс¤ за пероФ. “ож законом≥рно, що посеред тем, ¤к≥ активно розробл¤ла тогочасна л≥тература ч≥льне м≥сце пос≥даЇ Уродина, р≥д, народФ, адже вони чи не найкраще надаютьс¤ до осмисленн¤ саме в площин≥ сентиментальноњ традиц≥њ, що т¤ж≥Ї до культивуванн¤ загальнолюдських ц≥нностей. “ак само, ¤к за умов пров≥нц≥њ власне родина стаЇ своЇр≥дним центром св≥тоустрою, де зберегти родину (чи радше Уродинну памТ¤тьФ) означаЇ зберегти себе, де памТ¤ть про минуле даЇ над≥ю на майбутнЇ.

яскравим репрезентантом постаЇ тут творч≥сть  в≥тки-ќсновТ¤ненка, саме житт¤ ¤кого, зг≥дно авторськоњ характеристики, могло би правити за сюжет сентиментальноњ пов≥сти. ¬≥дтак у монограф≥њ в≥дстежуЇтьс¤ еволюц≥¤ письменника Ц У¤к на основ≥ родинних ц≥нностей кристал≥зуютьс¤ ц≥нност≥ нац≥ональн≥, а на основ≥ родинного патр≥отизму формуЇтьс¤ вже патр≥отизм загальноукрањнськийФ.

ќднак пор¤д ≥з сентиментальним струменем у тогочасному украњнському письменств≥ в≥дстежуЇтьс¤ ≥нша тенденц≥¤ Ц гумористична, ¤ка найперше сп≥вв≥дноситьс¤ ≥з постаттю ≤вана  отл¤ревського. “ворч≥сть автора перелицьованоњ У≈нењдиФ тлумачитьс¤ в р≥чищ≥ Ушк≥льноњ субкультуриФ, що дозвол¤ла перебирати на себе маску дивака, а в≥дтак вдаватис¤ до неспод≥ваних текстових поворот≥в. ¬решт≥, поЇднанн¤ сентиментального й см≥шного, на думку науковц¤, Ц законом≥рний ви¤в притаманного украњнському ментал≥тету емоц≥онал≥зму: ¤кщо за допомогою першого автор ≥ читач розкривали Усв≥й св≥тФ, то друге дозвол¤ло протиставите його У≥ншомуФ, таким чином н≥би наголошуючи на неприродност≥ УчужогоФ та ≥стинност≥ Ур≥дногоФ.

«вичайно ж, одним ≥з найпотужн≥ших чинник≥в, що визначили розвиток украњнськоњ л≥тератури, стало в≥дкритт¤ ’арк≥вського ун≥верситету. ” монограф≥њ наведено ц≥каву особлив≥сть: слобожанський осередок осв≥ти постаЇ майже одночасно з казанським, але ¤кщо останн≥й стаЇ коп≥Їю московського ун≥верситету, то ’аркову вдаЇтьс¤ створити власний ≥нтелектуальний св≥т. ÷е було зумовлено ¤к професорським складом, серед ¤кого було чимало н≥мц≥в та француз≥в Ц нос≥њв передових тогочасних Ївропейських ≥дей, так ≥ студентами, що були в основному вих≥дц¤ми ≥з родин Усереднього статкуФ. “ож, повертаючись п≥сл¤ навчанн¤ до своњх хутор≥в, вони провадили господарськ≥ реформи, в≥дстежували л≥тературн≥ новинки, мали славу добрих ≥нтелектуал≥в, осв≥чували сел¤н, причому робили це фактично Уне полишаючи улюбленоњ канапиФ, в сенс≥ не вињжджаючи дал≥ ¤к до ’аркова, ≥ то не част≥ше ¤к дв≥ч≥ на р≥к. ј ¤кщо серйозно, то саме ун≥верситет стаЇ своЇр≥дним центром культурного житт¤, що може засв≥дчити бодай перел≥к пер≥одики, де в сам≥й назв≥ в≥дображено м≥сцеву специф≥ку (У”краинский вестникФ, У”краинский журналФ та ≥н.). ƒовкола нього гуртуютьс¤ ≥ поети-романтики, Умолодше покол≥нн¤ украњнськоњ ≥нтел≥іенц≥њФ. ќднак пан Ѕорзенко говорить про те, що не лише ун≥верситет, а сама атмосфера —лобожанщини, Ц територ≥њ, що постала внасл≥док м≥ірац≥йних процес≥в середини с≥мнадц¤того стол≥тт¤, призв≥дцем ¤ких стали бурхлив≥ ≥сторичн≥ под≥њ, Ц була суголосна духов≥ романтичноњ поез≥њ, а ще образ та ≥дењ √ригор≥¤ —ковороди, ¤к≥ мали неаби¤кий вплив на тод≥шнЇ ≥нтелектуальне середовище...

ќтже, саме за таких обставин постала нова украњнська л≥тература, почала формуватис¤ модерна украњнська нац≥¤, викристал≥зовуватис¤ украњнська ел≥та Ц ≥нтел≥іенц≥¤. як зазначаЇ сам досл≥дник, Ђна зм≥ну втрачен≥й пол≥тичн≥й автоном≥њ приходила стратег≥¤ автоном≥њ духовноњ, ≥накше кажучи, б≥льш важливою з огл¤ду на етн≥чне виживанн¤ постала настанова Ужити духом, не жити царствомФ...

„итаючи монограф≥ю ќлександра Ѕорзенка У—ентиментальна Упров≥нц≥¤Ф, переконуЇшс¤ в тому, що, ¤к сказав сучасний автор, котрий не так давно декларував себе продовжувачем традиц≥њ  отл¤ревського, Фл≥тература не могла бути ≥ншою. —лава Ѕогу, що дав нам саме таку...Ф

 атерина Ѕќ–»—≈Ќ ќ