Ћёƒ»Ќј ≈ѕќ’» Ѕј–ќ ќ

 

(–остислав –адишевський, ¬олодимир —вербигуз. ≤ван ћазепа в сарматсько-роксоланському вим≥р≥ високого бароко. Ц  .: ѕросв≥та, 2006. Ц 552 с.)

 

÷¤ постать була звеличена Ївропейською романтичною л≥тературою, адже майже бездоганно в≥дпов≥дала њњ ≥деалу Ц невтомного шукача пригод, бунт≥вника, що зневажив титули й маЇтки, ризикнув заради вт≥ленн¤ найб≥льшоњ мр≥њ ≥ Ц втратив усе. ƒл¤ рос≥йськоњ ≥мперськоњ пол≥тики його образ правив ледь не за вз≥рцевого зрадника. ј дл¤ украњнц≥в... ќтут, здаЇтьс¤, найскладн≥ше, бо дл¤ украњнц≥в, попри сильн≥ емоц≥њ (поклон≥нн¤, щире обожнюванн¤ чи люту ненависть), в≥н лишавс¤ чи не найб≥льшою загадкою. “о ким же в≥н був Ц ≤ван ћазепа, гетьман ”крањни?

 нижка –остислава –адишевського та ¬олодимира —вербигуза У√етьман ≤ван ћазепа в сарматсько-роксоланському вим≥р≥ високого барокоФ ( .: ѕросв≥та, 2006) робить спробу чи не вперше в такому поважному формат≥ осмислити цю неперес≥чну особист≥сть та саму епоху, Ц адже час правл≥нн¤ ћазепи сп≥вв≥дноситьс¤ ≥з золотою добою украњнського бароко. ≤ справа не лише в щедрих пожертвах на буд≥влю церков та книговиданн¤, а найперше в мудр≥й державницьк≥й пол≥тиц≥. як переконливо засв≥дчують шановн≥ досл≥дники, в≥н прагнув створити У≥деальну держав≥Ф, в основ≥ ¤коњ лежала платон≥вська концепц≥¤, де сусп≥льний под≥л зд≥йснювавс¤ в≥дпов≥дно до Удушевних цнотФ. ¬≥дтак до ≥дей античного ф≥лософа не раз звертаютьс¤ тогочасн≥ украњнськ≥ ≥нтелектуал≥сти: јнтон≥й –адивиловський покликавс¤ на нього у своњх пропов≥д¤х, зокрема ган¤чи шл¤хту за њњ безд≥¤льн≥сть та розгульне житт¤, а “еофан ѕрокопович узгоджував ≥з його погл¤дами свою УDe arte poeticaФ. “акож у своњй пол≥тиц≥ ћазепа досить часто керувавс¤ й ≥де¤ми ћак≥¤велл≥, цитати з ¤кого теж нер≥дко зустр≥чаютьс¤ в тогочасних писанн¤х. ќднак, ¤к переконливо довод¤ть автори, увесь цей комплекс ≥дей не залишавс¤ на р≥вн≥ звичайн≥с≥нького захопленн¤ або чистоњ теор≥њ, в≥н д≥йсно прагнув бути достосованим до життЇвих потреб не лише держави ¤к певноњ абстракц≥њ, а ¤кщо не кожноњ конкретноњ людини, то бодай кожноњ сусп≥льноњ верстви. ѕ≥дтвердженн¤м тому Ї численн≥ гетьманськ≥ ун≥версали та листи, цитатами з ¤ких р¤сно помережене досл≥дженн¤.

“а врешт≥, коли заглиблюЇшс¤ в текст студ≥њ, починаЇ формуватис¤ думка про хистк≥ меж≥ м≥ж, ¤к би це банально не звучало, тогочасною пол≥тикою гетьманського двору й л≥тературою чи радше мистецтвом загалом. ѕо¤сненн¤м тому може бути сама епоха, котра, ¤к в≥домо, т¤ж≥ла до ун≥версал≥й, а в≥дтак ≥ наскр≥зно христи¤нська культура бароко, що прагнула виховати ≥деального христи¤нина ≥ ц≥лком узгоджувалась ≥з нам≥рами створенн¤ У≥деальноњ державиФ. “ож л≥тература звеличувала мудр≥ вчинки державник≥в та вибудовувала УпрожектиФ подальшого розвитку, а державники, у свою чергу, шукали поради в мистецтв≥ та ф≥лософ≥њ. якщо зважити, що творц¤ми високоњ л≥тератури були так≥ поважн≥ державн≥ д≥¤ч≥ ¤к ѕилип ќрлик чи врешт≥ й сам ≤ван ћазепа, а ще ж поважн≥ церковн≥ ≥Їрархи Ћазар Ѕаранович, ¬арлаам ясинський, ƒмитро “уптало, —тефан яворський, ≤ван ћаксимович, то цей взаЇмозвТ¤зок стаЇ ще очевидн≥шим. Ќа ц≥ взаЇмоперегуки вказують ≥ сам≥ досл≥дники. “ак, анал≥зуючи елег≥ю У¬с≥ покою щ≥ре прагнутьФ, писану гетьманом, вони зазначають, що њњ Уможна розгл¤дати в силовому пол≥ дискус≥њ про гармон≥йн≥сть тогочасного устрою, взаЇмостосунк≥в людини та держави, що можна пор≥вн¤ти з рел≥г≥йною полем≥кою м≥ж православними, греко-католиками та католиками. ”часть украњнського письменства в обговоренн≥ важливих проблем сусп≥льного житт¤ була вагомою й активною Ц в≥д патр≥отичного пафосу про долю ”крањни в ≤вана ќрновського, јнтон≥¤ –адивиловського, —тефана яворського та ƒмитра “уптала до л≥ричноњ поез≥њ ѕилипа ќрлика...Ф

¬≥дтак ц≥лком законом≥рною видаЇтьс¤ й посилена увага барокових автор≥в до украњнських шл¤хетських род≥в, з-пом≥ж ¤ких ч≥льне м≥сце в≥дводитьс¤ славетному дому ћазепи (йому було присв¤чено панег≥рики УEcho g≥osu...Ф —тефана яворського, УMuza RoxolanskaФ ≤вана ќрновського, УAlcides RossijskiФ ѕилипа ќрлика, численн≥ іратул¤ц≥њ до книжок). ≈п≥диктичн≥ тексти на адресу украњнськоњ шл¤хти, репрезентован≥ здеб≥льшого через образ саду-винограду-вертограду, що був одним ≥з найпоширен≥ших у л≥тератур≥ високого бароко, набували р≥зних семантичних в≥дт≥нк≥в, але так чи так засв≥дчували м≥цн≥ засади украњнськоњ державност≥. ѕанег≥рики сповнен≥ тлумаченн¤м родових клейнот≥в, насичен≥ античною м≥толог≥Їю та алегор≥¤ми; ¤к слушно зазначаЇтьс¤ в книжц≥, вони були найперше в≥дображенн¤м авторськоњ концепц≥њ держави. ƒо того ж, попул¤рн≥сть саме такоњ Ц етикетноњ Ц поез≥њ засв≥дчувала високий р≥вень розвитку тогочасного украњнського сусп≥льства, а гетьманський д≥м вводила в контекст Ївропейських корол≥вських двор≥в. ” такий спос≥б не просто п≥дносивс¤ авторитет украњнськоњ шл¤хти, а перед нею н≥би поставав ≥деал, до ¤кого вона мала прагнути. “ак вт≥лювавс¤ ще один мазепинський проект Ц плеканн¤ державноњ ел≥ти, серед УцнотФ ¤коњ найпершими будуть мудр≥сть та звит¤га, здатн≥сть ухвалювати виважен≥ р≥шенн¤ ≥ хоробро боронити в≥тчизну на Ђмарсовому пол≥ї.

≤ зв≥сно, чимало уваги прид≥лено гетьманському п≥клуванню про науки та мистецтво. –озбудова  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ, постанн¤ колеі≥уму в „ерн≥гов≥, спр¤мовуванн¤ найзд≥бн≥ших студент≥в Ђпо науку на «ах≥дї, спри¤нн¤ розвитков≥ арх≥тектури та книговиданн¤ Ц це далеко не повний перел≥к його д≥¤нь. ¬арто ще згадати оп≥ку молодими талановитими авторами, серед ¤ких були ≥ ƒмитро “уптало, ≥ —тефан яворький, ≥ јнтон≥й –адивиловський, й ≤ван ќрновський, ≥ нав≥ть ќпанас «аруцький, котрий перегодом першим виголосить йому анатему...

“ак, гетьман ≤ван ћазепа був людиною епохи бароко, котра прагнула в усьому дос¤гнути ≥деалу. …ого д≥¤льн≥сть справд≥ вражаЇ своЇю масштабн≥стю й далекос¤жн≥стю план≥в.  отр≥сь його д≥¤нн¤ нин≥ можна схвалювати, а котр≥сь Ц ≥ н≥, але незаперечним залишаЇтьс¤ той факт, що так само, ¤к, скаж≥мо, англ≥йц≥ пишаютьс¤ в≥ктор≥анською епохою, украњнц≥ мають повне право пишатис¤ мазепинською добою бароко. ≤ посутн≥м кроком до њњ осмисленн¤ Ї книжка –остислава –адишевського та ¬олодимира —вербигуза У√етьман ≤ван ћазепа в сарматсько-роксоланському вим≥р≥ високого барокоФ. ’очетьс¤ спод≥ватис¤, що вона стане отим Уechom g≥osuФ, в≥дгуком на ¤кий будуть подальш≥ студ≥њ, присв¤чен≥ ц≥й проблем≥. ≤ не лише њй, а власне рол≥ особистост≥ в ту складну епоху. јбо, навпаки, Ц рол≥ складноњ епохи украњнського бароко в дол≥ особистост≥...

 атерина Ѕќ–»—≈Ќ ќ